Дещо про інфінітив

   Дуже часто учні  й учителі ставлять питання: як кваліфікувати фіналь -ти у дієслові?

    На це запитання однозначної відповіді не існує. Річ у тім, що в лінгвістиці фактично на кожне явище існує два погляди - синхронічний, або описовий, та діахронічний, або історичний.

 За синхронічним баченням, інфінітив уважається  початковою формою дієслова, від якої можуть утворюватися інші: ходити - ходив, ходила, ходили; завезти - завізши тощо.
Якщо це початкова форма й від неї утворюються інші, то -ти є інфінітивним закінченням (як, до речі, це довгий час функціонувало у шкільних підручниках). 

Водночас існує й інший підхід до інфінітива: це незмінна форма дієслова, яка походить від відмінкової форми іменника. Остання ж скам"яніла й трасформувалася в такому вигляді в дієслово. У цьому разі фіналь -ти слід уважати інфінітивним суфіксом (закінчення ж таке слово не має, оскільки не змінюється!). 

   Як же бути? Відповідь знаходимо, наприклад, у визначенні інфінітива: це початкова незмінна форма дієслова! Оскільки вона НЕЗМІННА, то вона не має закінчення, тому -ти - це суфікс інфінітива!

    Отже, приймімо позицію, яка найбільше аргументує сучасні погляди на дієслово: фіналь -ти в інфінітиві - СУФІКС! Але до складу лексичної основи він не входить!

 Успіхів вам в опануванні  української мови!